Виклики патронату: як не здаватися, коли важко

Патронатним вихователям буває важко. І зізнатися в цьому не соромно.

Страх, втома і бажання опустити руки — це нормально. Головне у такі моменти — мати підтримку. Людей, які скажуть «Ми з усім впораємося», або запитає «Як ти сьогодні?». Ними можуть стати рідні та близькі, фахівці служби у справах дітей, соціальної служби або члени міждисциплінарної команди.

        «Відчуття, що я не сама, дає крила і заряд енергії. Розумієш, що можеш іти далі, що б не сталося», —  з власного досвіду розповідає патронатна вихователька Ірина з Дніпра.

Стати на цей шлях її спонукало прагнення підтримати дітей, які цього найбільше потребують. Особливо під час війни, коли багато сімей зіткнулися з труднощами та викликами.

        Ірина знайшла у мережі інформацію про навчання для патронатних вихователів і вирішила його пройти. Не зовсім ще розуміла, як це працює, але мала сильне бажання допомагати.

Відтоді минуло більше року. Жінка приймає до себе дітей у складних життєвих обставинах і чесно зізнається, що на початку, попри весь свій досвід (адже має п’ять біологічних дітей) було складно. Але сьогодні - сповнена сил подолати все. Нині Ірина виховує трьох хлопців-підлітків і прагне підтримувати ще більше дітей. Вже підготувала окремі кімнати для хлопчиків і дівчаток.

        «Ми також зробили окрему ігрову і мріємо про велику кухню, де за обіднім столом збиратимуться всі діти», — розповідає Ірина. Як вдалося подолати шлях від страху до впевненості та що жінка рекомендує патронатним вихователям, які роблять свої перші кроки, — читайте на картках Проєкт «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату» виконується спільно UNICEF Ukraine , Партнерством «Кожній дитині», Міністерство соціальної політики України, Державна служба України у справах дітей, Національна соціальна сервісна служба України, Координаційний центр з розвитку сімейного виховання та догляду дітей  за фінансової підтримки USAID - US Agency for International Development